"Дивак" Г.Тютюнник (5 клас)
Тема: Неповторність і
багатство внутрішнього світу людини в оповіданні Григора Тютюнника «Дивак»
Мета:
ü ознайомити учнів із
життєвим та творчим шляхом Г. Тютюнника, зі змістом оповідання «Дивак» та з
ідеєю неповторності і багатства людської
душі;
ü розвивати вміння читати
та виділяти головне й другорядне у творі, висловлювати власну думку;
ü виховувати любов до природи, повагу до особистості людини.
Обладнання: матеріал з інформацією про Г. Тютюнника, смартфони для виконання інтерактивних завдань
Форми
організації навчальної діяльності: урок вивчення нового матеріалу
Міжпредметні
зв’язки:
фізика, музика, українська мова.
Епіграф: «Ми — не безліч
стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних»
В. Симоненко
Хід уроку
І.
Організаційний момент.
ІІ.
Мотивація навчальної діяльності
Рис.1
Т. Едісон
Одного разу юний Томас Едісон повернувся додому зі
школи і передав мамі лист від вчителя. Мама зачитала синові листа
вголос, зі сльозами на очах: “Ваш
син – геній. Ця школа занадто мала, і тут немає вчителів, здатних
його чомусь навчити. Будь ласка, вчіть його самі.” Через багато років
після смерті матері ( до того часу Едісон вже був одним з найбільших
винахідників століття) він переглядав старі сімейні архіви і побачив
старий лист. Він відкрив його і прочитав: “Ваш син – розумово відсталий. Ми не можемо більше вчити його в школі
разом з усіма. Тому рекомендуємо вам вчити його самостійно вдома”. Едісон
проридав кілька годин. Потім записав до свого щоденника: “Томас Алва Едісон був розумово відсталою
дитиною. Завдяки своїй героїчній матері він став одним з найбільших геніїв
свого століття.”
-
Що ви дізналися про Т. Едісона?
-
А чи відрізнявся він від інших
дітей?
-
Хто йому допоміг стати великим
науковцем?
Діти,
усі ми різні. І люди, які нас оточують, також різні. Але багато залежить від
того, як ми до цього ставимося: приймаємо чи навіть не намагаємося зрозуміти. Кожній людині в житті потрібні розуміння і підтримка
усіх починань. Герой твору, який
ми сьогодні розпочинаємо вивчати , також відрізнявся від інших… Який він і чому
його називали диваком ми дізнаємося сьогодні на уроці.
ІІІ. Асоціативне гроно
Діти, а як ви зрозумієте
слово «дивак»? Напишіть свою
асоціацію на кольоровому стікері і прикріпіть на дошку (або ж можна зробити це
гронування у вигляді хмари слів да 1 хвилину за допомогою сервісу https://www.mentimeter.com )
|
|
Рис. 2 Гронування
IV.
Матеріал для опрацювання
І
Народився в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя
Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі — батько плотникував,
косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії
вступити до вищого навчального закладу й почати вчителювати, а мати працювала
на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан.1937
року батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по
сибірських етапах. 1957 року Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно. Після
того як батька забрали в тюрму, письменника до себе на Донбас узяв батьків брат
Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька,
вчили й виховували малого Григора. Як згадував сам письменник: «Вони обоє
працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й
літературу. З того часу я запам’ятав “Як упав же він з коня”, “На майдані”. Я
любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я
найбільше люблю й зараз “Котигорошко”,— прекрасна казка. Перечитував оце
недавно — диво, та й годі…»
ІІ
Тяжкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів.
На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від
матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.1938 року дядько зі
своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який
нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця
перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам
Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською
мовою.1946 року після закінчення п’ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче
училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на Харківському
заводі ім. В. О. Малишева, але захворів і повернувся до Шилівки, не
відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як
вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював у
колгоспі, на відбудові шахт на Донбасі. Пізніше у своїх спогадах Григір
згадував: «Після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб
мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і
врятували нас із мамою у 47-му: я носив “з города” щодня по шматочку, глевкому
і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець. Восени нам, ремісникам, вручили
атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси
поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна
кімната — загін на 68 душ) і розподілили по цехах».
ІІІ
1951 року Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому
Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному
депо. 1957–1962-го майбутній письменник навчався в Харківському університеті на
філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і
самоосвітою. Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення
до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник автора
роману « Вир». Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом
«Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 року.
Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника переклав твір українською мовою
і з того часу писав лише нею. «Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював
на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої
“Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не
розлучуся до самої смерті».
ІV. Після закінчення Харківського
університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. 1963
року переїхав до Києва, працює в редакції газети «Літературна Україна»,
публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак»,
«Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та
«Зміна» друкують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки»,
«Чудасія», «Смерть кавалера».Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює
в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює
літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори
колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а
згодом повністю віддається літературній творчості.1966 року вийшла перша його
книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). «Зав’язь» була однією з тих книжок, які
засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр.
Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.
V Журнал
«Дружба народов» у своїх публікаціях 1967 року відзначив оповідання Гр.
Тю-тюнника як кращі. 1968-го «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс
на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання
«Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та
кілька оповідань. У 1970-ті роки в пресі — республіканській («Вітчизна»,
«Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь»,
«Студенческий меридиан») — з’являються нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні
виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская
молодежь» 1979 року повідомляє, що письменника нагороджено медаллю «Золоте
перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки
«Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва,
1975), «Коріння» (Київ,1978).
VI. Тютюнник перекладав українською
мовою твори В. Шукшина: 1978 року у видавництві «Молодь» вийшла збірка
оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького
(«Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін. На початку 1970-х
років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед книжок, що він
видавав,— настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у
підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька
вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає
збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому
розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу»
(1979) Григорові Тютюннику 1980 pоку присуджено республіканську літературну
премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю
«Житіє Артема Безвіконного».Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій
талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 року
Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому
кладовищі в Києві.1989 року його творчість було посмертно відзначено Державною
премією ім. Т. Шевченка.
VII. ЦІКАВІ
ФАКТИ
Повість
«Климко» має автобіографічний характер. 1942 року через голод та дослухавшись
поради знайомих письменник (а йому тоді було 11 років) пішов до матері на
Полтавщину пішки. Згодом в автобіографії Гр. Тютюнник згадував: «Порадили мені
чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод
як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи
освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів,
перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав
старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і
в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ,
Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню».
VIII. ЕКРАНІЗАЦІЇ
Виступи груп (кожна група розповідає ту
інформацію, яку опрацьовувала)
V. Коментоване читання оповідання
«Дивак» учителем та учнями.
Дивак – людина з дивиною, незвичною поведінкою, яка
відрізняється своїми поглядами, діями від оточення.
Бором – сосновим лісом
Зазимки – початок зими
Зяє – світить, зіяє.
Лід молодий – тут: тонка книга, яка щойно утворилася
Клямка – дверна ручка – защіпка
Очіпки – жіночі головні убори
Бовдур – труба
Окоренок – частина стовбура при корені
Погицав – поскакав
Гатки – загати, загорожі, дамбочки
Вигін – вільне місце, де виганяють худобу, граються діти
Миї – вири; місце, де вода крутиться
Палі – тут: підпорки моста
Кушир – водяні рослини
Пірце – плавник
Гирунчик – горщечок
Жлуктечко, ринка,
макітра – різної форми глиняний
посуд, близький до горщика
Бокаса – боком
Верчики – китички
Забейкався – забруднився
Ятері – круглі сітки для риболовлі
Пужално – батіг
Річняки – вила
Фармазони – тут: лайливе слово; про нерозумних, нерозважливих,
дивних людей.
Неглемезда – недотепний, дивакуватий, ні до чого не здатний
Черінь – частина печі, що добре прогрівається
Кухваєчка – фуфайка – верхній теплий одяг на ваті
Сторчатка – вгору
Відскануйте код,
перейдіть за посиланням і дайте відповідь на питання за змістом оповідання)
Посилання: https://h5p.org/node/762541?feed_me=nps
Відскануй код і виконай завдання
VIІІ. Підсумок уроку. Оцінювання учнів
Обговорюємо
усі разом:
- Діти, чому ж
Олеся називали диваком?
-Бути диваком
(наприклад, таким як Олесь, погано чи добре?
ІХ. Рефлексія
Діти,
насправді серед нас багато людей, які не схожі на інших, але спробуйте
доторкнутися до їх внутрішнього світу і можна побачити, який він багатий і
чудовий, так, як у нашого героя – Олеся.
На
початку уроку я розповідала про видатного науковця Томаса Едісона, який був іншим. Але багатьох видатних людей можна
було б назвати диваками…
Рис. 5 Melovin
Х. Домашнє завдання
1. Намалюйте
ілюстрацію до оповідання «Дивак».
2.
Напишіть власний роздум «Чи потрібні світу диваки?»
3.
Знайти інформацію про видатну людину, яка досягла успіху, але її також вважали дивною і зробити
проєкт-презентацію.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Народна казка, її ознака (5 клас)
Завантажити презентацію: https://docs.google.com/presentation/d/1PJChn3sfUDCfsGq0LHn5tF0FvghvDKYh/edit?usp=sharing&ouid=1096189266395...
